Опис власного педагогічного досвіду
«Сучасний
урок – це твір мистецтва, де педагог уміло використовує всі можливості для
розвитку учня».
М. Ебнер - Ешенбах
Розвиток
комунікативних компетентностей на сучасних уроках НУШ
Концепція
НУШ, Державний стандарт початкової освіти ставить перед учителем чітку вимогу: сприяти
формуванню національно-мовної особистості, яка характеризується свідомим
ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом. Під час
навчання мають бути створені умови для позитивного розвитку, психологічного
комфорту, творчої реалізації. Необхідно
розвивати в учнів мовленнєву пам'ять, мовне чуття, тобто вміння наслідувати
традиції використання мовних одиниць, коли необхідно відтворити особистий
погляд в усному та писемному мовленні.
Найцікавішою
та найактуальнішою темою – є
формування і розвиток комунікативної компетентності учнів
початкових класів.
Актуальність
проблеми обумовлена тим, що одним із найважливіших завдань удосконалення якості
української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного
життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна
компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів.
Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як
сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися
почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період
активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість,
формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.
Формувати
комунікативні компетентності – основна мета курсу української мови у початкових
класах. Організувати мовну діяльність
дітей, озброїти їх умінням
точно та образно
висловлювати свої думки, почуття – мета роботи
кожного вчителя. Цим і зумовлений
вибір проблеми, над якою я
працюю, а саме: «Формування комунікативної компетентності учнів на уроках
української мови в початковій школі».
ОСОБЛИВОСТІ
ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ НА СУЧАСНИХ УРОКАХ В ПОЧАТКОВІЙ
ШКОЛІ
Поняття комунікативної компетентності
Реформування
загальноосвітньої школи в особистісно-орієнтовану, розвивальну зумовлене
потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні. У контексті цих
суспільних потреб особливо значимою є основна мета початкової мовної освіти,
яка визначається провідною функцією рідної мови׃ плекання національно свідомої,
духовно багатої, творчої особистості, яка володіє вміннями комунікативно
доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності.
Сформувати
таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання,
самоствердження в житті, творчого самовираження. Лінгвістичні відомості,
розглядаються не самостійним предметом вивчення, а засобом та умовою розвитку
мислення, творчих здібностей учнів, формування комунікативної компетенції,
виховання на засадах гуманізму і демократизму. Це підтверджує і новий Державний
стандарт, в якому метою освітньої галузі "Української мови" є
розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та
загальних уявлень про мову, як систему.
Сутність
компетентнісного підходу полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття учнями
важливих компетентностей, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний
вид діяльності. Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях,
набутих завдяки навчанню. Вона є показником успішності особистості.
Компетентнісний
підхід передбачає окреслення чіткого кола компетенцій, тобто необхідного
комплексу знань, навичок, ставлень та досвіду, що дає змогу ефективно
виконувати діяльність або певну функцію. Підхід визначається державою,
установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності.
Таким чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну
діяльність тим вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем
компетентності учня.
Компетентність
– це результат систематизованої навчальної діяльності, що виражається в
активному оволодінні системою знань, а також здатності використовувати її з
метою пізнання навколишньої діяльності і розв’язання проблем, що виникають у
практичній діяльності.
Комунікативна
компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою
комунікації, спілкування в конкретних соціально – побутових ситуаціях, уміння
орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.
Формування
комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого
спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.
Розвивати мову дитини, на думку К.Д.Ушинського – це майже те ж, що розвивати її
мислення, тому що мова тісно пов’язана з
думкою.
Головна
мета мовного навчання в початковій школі – формування в учнів комунікативної
компетенції, базою якої є комунікативні вміння, сформовані на основі
мовленнєвих умінь і навичок.
Одне
із завдань навчання української мови у початкових класах полягає у формуванні
усіх видів мовленнєвої діяльності; аудіювання, говоріння, читання і письма.
Формування
мовленнєвої компетентності учнів – одне з основних завдань учителя початкових
класів як громадянина і патріота України. Переступаючи поріг першого класу,
діти володіють розмовно – побутовою мовою, їх лексичний словничок переважно
бідний. Невміння зв’язно висловлювати свої думки, неправильна вимова слів,
помилки в усному та писемному мовленні
створюють дискомфорт у процесі спілкування з дорослими та однолітками ,
не дають учневі можливості в повній мірі розкрити свої здібності і задатки,
проявити себе як особистість.
У Державному
освітньому стандарті з мови зазначено , що основна мета вивчення рідної мови
полягає в мовленнєвому розвитку молодших школярів – формування вмінь
висловлюватись в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. У
зв’язку з цим , моє першочергове завдання, як вчителя початкових класів –
забезпечити формування мовленнєво-мовної компетенції учнів як основи
комунікативної.
Компетентність
як окремий підхід до навчання мови. Компетентісний підхід забезпечує формування
низки компетенцій, якими має оволодіти кожний мовець.
Сучасні
зміни суспільних і соціокультурних умов вимагають переорієнтації системи
шкільної освіти на формування в учнів життєвих компетенцій, які дозволять їм
орієнтуватися в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, на ринку праці,
навчатися, виконувати соціально важливі завдання, реагувати на потреби часу.
Компетентнісний
підхід у системі початкової мовної освіти передбачає спрямованість змісту
навчання української мови на формування і розвиток комунікативної компетенції молодших школярів.
Зміст ключової комунікативної компетенції:
1)
уміння представити себе усно і письмово, написати анкету, заяву, резюме, лист,
привітання тощо;
2)
уміння представити свій клас, школу, країну в ситуаціях міжкультурного
спілкування, в режимі діалогу культур, використовувати з цією метою знання
іноземної мови;
3)
володіння способами взаємодії з оточуючими і віддаленими людьми і подіями;
уміння виступити з усним повідомленням, задати запитання, коректно вести
навчальний діалог;
4)
володіння різними видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння,
читання, письмо), мовною компетенцією;
5)
володіння способами співпраці в групах, прийомами дій у ситуаціях спілкування;
уміння шукати і знаходити компроміси;
6)
володіння позитивними навичками спілкування в полікультурному, полі етнічному і
багатоконфесійному суспільстві, які базуються на знанні історичних коренів і
традицій різних національних спільнот і соціальних груп.
Комунікативна
компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено
спілкуватися. Вона передбачає комплексне застосування мовних і немовних засобів
, уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати
невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в
умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми.
Виокремлюють
такі складові комунікативної компетентності:
• вміти
орієнтуватися у різноманітних ситуаціях спілкування;
• вміти ефективно
взаємодіяти з оточенням;
• бути готовим до
діалогу;
• вміти контролювати
і оцінювати себе;
• володіти знаннями,
уміннями і навичками конструктивного спілкування.
Джерелом
розвитку комунікативної компетентності є :
• трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної
взаємодії з іншими людьми;
• оволодіння культурною спадщиною;
• спостереження за поведінкою інших людей в
процесі комунікації;
• програвання в уяві комунікативних
ситуацій.
Початкова
школа розкриває широкі обрії для формування комунікативної компетентності
молодших школярів.
Плацдармом
для формування у дітей комунікативної компетентності виступають,безперечно, всі
уроки мови та читання. На них необхідно використовувати мову не тільки в
навчальних вправах, а і в її природному призначенні – як засобу пізнання,
спілкування, впливу.
Запорукою
формування у молодших школярів комунікативної компетентності є створення такої
атмосфери в системі «учитель-учень», «учень-інші учні», яка б сприяла
позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву діяльність учнів. Важливо, щоб
діти розуміли , що вони просуваються вперед, бачили позитивний результат,
відчували задоволення від власного успіху і успіху тих, хто поруч.
Однією
із складових комунікативної компетентності є уміння долати комунікативні
бар’єри ,які виникають при відсутності розуміння ситуації спілкування або
носять психологічний характер. Тому молодших школярів необхідно вчити
інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Доцільно знайомити дітей з
«каталогом жестів» і «словником тілорухів». Важливий і візуальний контакт:
частота обміну поглядами, тривалість погляду, уникання його. Учні при
монологічній промові часто дивляться на підлогу або у вікно. На все це треба
звертати увагу. Мова зажди є дзеркалом самосвідомості людини. Слово-образ
формує особистість дитини, розкріпачує і спонукає до співтворчості.
Важливим
для формування у дітей комунікативних умінь є досвід творчої діяльності.
Набувається він при складанні власних оповідань, віршів, казок, легенд, описів,
етюдів, есе. Із цих творів складається «Книга творчості класу». Такі
висловлювання учнів потребують самостійності у визначенні змісту і доборі
мовних засобів. Вони не повинні будуватися на основі всебічно підготовленого
мовного матеріалу , що добирається вчителем на основі його власного бачення
змісту.
Широкі
обрії для формування у дітей комунікативної компетентності розкривають уроки роботи
з дитячою книжкою (уроки позакласного читання). Коли учень розуміє, що в його
товаришів і вчителя перед очима той самий текст, що і в нього, то читання
вголос він вважає нудним. А читання з комунікативною метою – з метою донести до
слухачів зміст незнайомого для них тексту, зацікавити їх – стимулює його
застосовувати засоби виразності: звукові ( сила голосу, висота, тембр, мелодія
голосу, тон , темп мовлення , паузи) і візуальні ( поза, жести, міміка,
погляд). У дітей формується інтерес до їхнього власного мовлення.
Сприятливими
для розвитку комунікативних здібностей вважаю інсценування, які є різновидом
рольової гри. Якщо ролей на всіх не вистачає, декількох учнів можна призначити
на роль суфлерів, а іншим, особливо тим, що мають порушення у звуковикові,
доручити озвучувати явища природи.
Комунікативний
підхід застосовую і до переказу. Навчальний переказ, побудований за традиційною
для школи методикою , не трапляється в житті. А непідготовлений переказ (прочитаної
книги, почутої історії, переглянутого фільму) відповідає моделі природного
використання мови в комунікативних цілях. Переказувати можна уявному молодшому
братику, мамі «по телефону», казковому гостю , присутньому на уроці. У різних
випадках переказ повинен звучати по-різному з урахуванням особливостей кожного
із слухачів.
«МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»
ü
Різноманітність видів мовленнєвої у процесі формування
комунікативної компетенції на уроках української мови.
Одне із завдань навчання
української мови як державної у початкових класах полягає у формуванні усіх
видів мовленнєвої діяльності; аудіювання, говоріння, читання, і письма.
|
Види мовленнєвої діяльності |
Вимоги до навчальних досягнень учнів |
|
1.Аудіювання (слухання і розуміння мовних
одиниць) |
Уміти слухати і розуміти текст, визначати
основну думку |
|
2.Говоріння (діалогічне і монологічне
усне мовлення) |
Будувати діалоги, переказувати тексти, створювати
власні висловлювання |
|
3.Читання (вголос і мовчки) |
Читати тексти правильно і усвідомлено |
|
4.Письмо
(письмові зв’язні висловлювання) |
Будувати письмові перекази і твори |
Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю
усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова,
над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним
письмом стає основою кожного мого уроку. Адже набуті в початкових класах
особистісні якості, зокрема пов’язані з мовленням, не тільки забезпечують
основу подальшого навчання, виховання і розвитку майбутніх підлітків, а й
значною мірою зумовлюють практичну, громадську та професійну діяльність
дорослої людини.
Будь-який розвиток, у
тому числі й мовленнєвий, потребує систематичного і цілеспрямованого
вправляння. На думку практичних психологів і методистів, вправи є обов’язковим
компонентом процесу засвоєння знань і вироблення навичок.
Беручи до уваги зазначене
вище, вважаю за доцільне запропонувати типологію вправ з розвитку
мовлення учнів , мета якої- поєднати у кожній вправі якомога більше
видів мовленнєвої діяльності в різних співвідношеннях і таким чином сприяти
розвитку мовлення учнів. Комплекс таких вправ ґрунтується на принципі взаємодії
різних видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання рідної мови.
У періодиці виділяють
такі основні види роботи на формування мовленнєвої компетенції, як: робота над
словом, реченням, ситуативна робота, діалогічна та монологічна робота.
Ознайомимось з ними докладніше.
Робота
над словом, реченням.
Метою
роботи над словом є розширення лексичного запасу учнів, навчання розуміння
відтінків значення слова, вміння влучно і впевнено використовувати.
Робота
над вивченням лексики має своїм завданням:
—
збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи
нових значень відомих слів;
—
уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення
близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно
забарвлених слів;
—
активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із
пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не
користується ними) в активний;
—
усунення не літературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і
знижених за значенням слів.
Джерелом
поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають:
мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури,
кінофільмів, радіо і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення
друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми,
просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- і радіопередач
учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним
і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована
робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників,
спеціально розроблені лексичні вправи.
Робота
над реченням проводиться у зіставленні зі словами. Першокласники дізнаються, ще
речення складаються із слів, що до складу речення може входити одне і більше
слів. За допомогою спеціальних вправ в учнів формується уявлення про те, що
речення висловлює закінчену думку, що для нього характерна не тільки смислова,
а й інтонаційна завершеність.
Важливе
завдання полягає в тому, щоб навчити учнів будувати речення, правильно
пов'язуючи в них слова граматично і за змістом, розташовуючи їх у такий спосіб,
щоб речення звучало природно, як у живому мовленні. Наприклад, складене учнем
речення «У саду розцвіла вишня навесні» вимагає корекції щодо порядку слів.
Зміни в порядку слів у реченні зможуть за вимогою вчителя здійснити самі учні.
У
процесі проведення бесід, відповідей дітей на поставлені їм запитання вчителі,
як правило, домагаються повних відповідей за допомогою поширених речень.
Відповіді учнів повними поширеними реченнями вчать їх розгорнуто формулювати
свою думку, міркування, підводять до побудови зв'язних висловлювань. Однак
немає потреби вимагати від дітей так званих повних відповідей у процесі живої,
емоційної бесіди на тему, близьку й цікаву для дітей. Відповіді повними
поширеними реченнями в такій бесіді знижуватимуть її емоційність,
безпосередність, призводитимуть до певних штампів у дитячих висловлюваннях.
Аналітико-синтетична
робота з реченням здійснюється в двох напрямках: складання речень за сюжетними
малюнками, добір речень, які б відповідали заданим схематичним зображенням, і
навпаки — побудова схем за реченнями, складеними учнями або даними вчителем.
Предметом побудови й аналізу речень (за їх змістом, інтонацією і лексичним
складом) мають бути речення, різні за метою висловлювання — розповідні,
питальні і спонукальні (без уживання термінів). Важливо, щоб учні вчилися на
уроках не тільки відповідати на поставлені вчителем запитання, а й самостійно
їх ставити — за текстом, за змістом ілюстрації окремих речень, за ходом
навчального процесу.
Поступово
у мовлення дітей вводяться складніші синтаксичні конструкції — прості речення,
ускладнені однорідними членами, головними і другорядними, складносурядні і
складнопідрядні речення. Такі конструкції з'являються в мовленні дітей
внаслідок створених мовленнєвих ситуацій, поставлених учителем запитань, які
потребують відповіді ускладненим чи складним реченням, необхідністю побудувати
просте міркування («На цій картині зображено осінь, бо...») та ін.
Робота
над реченням становить основу для навчання школярів будувати зв'язні
висловлювання, які в період навчання грамоти створюються передусім на основі
прочитаного тексту (переказування), спостережень у навколишньому середовищі,
зокрема на екскурсіях, за змістом картин, ілюстрацій, на основі вражень від телепередач,
творчого уявлення тощо.
Ситуації, монологи, діалоги
Діалог
є основною, домінуючою формою мовлення, адже використовується на рівні
побутового і громадського спілкування (у сім’ї, школі, бібліотеці, магазині, на
вулиці тощо). Тому вже в 1-му класі на уроках навчання грамоти діалог має
займати належне місце.
Культурне
діалогічне мовлення – невід’ємна складова комунікативної компетентності
молодших школярів, що передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня
формами мовного етикету, синонімами, антонімами, образними словами тощо, а й
набуття вміння варіювати інтонації відповідно до мовленнєвої ситуації.
Діалогічне мовлення формується у процесі розмови двох партнерів, його не
планують заздалегідь, у якому напрями йтиме розмова. Кожен із партнерів діалогу
висловлює своє ставлення до предмета розмови чи до позиції другого партнера за
допомогою слів та позамовними засобами спілкування (міміка, інтонація, сила
голосу,жести тощо). Тому формування комунікативної компетентності в 1-му класі має обов’язково передбачати й
оволодіння позамовними засобами спілкування у єдності з мовою.
Учні 1 класу вже володіють діалогічним мовленням на побутовому рівні. Моє завдання полягає в тому, щоб:
а)
удосконалювати вміння правильно відповідати на поставлені запитання, ставити
запитання іншим, вступати в розмову;
б)
збагачувати мовлення дітей формулами мовленнєвого етикету (ввічливими словами,
українськими формами звертання);
в)
учити дотримуватись правил спілкування ( не перебивати співрозмовника,
зацікавлено й доброзичливо вислуховувати
його, чемно відмовляти чи висловлювати незгоду з думкою співрозмовника);
г) дотримуватись норм літературної мови;
д)
складати діалоги за ситуативним малюнком на побутові теми.
В процесі формування діалогічного мовлення цінним
є бесіди такого змісту:
- З
якими людьми вам приємніше розмовляти – усміхненими, доброзичливими, ввічливими
чи сердитими, грубими?
-
Намагайтеся бути такими, щоб з вами приємно було спілкуватися.
- За
допомогою яких слів можна
продемонструвати свою вихованість, ввічливість, добре ставлення до інших людей?
Під
час такої бесіди знайомлю учнів з такими групами слів: вітання (доброго ранку, добрий день, добрий вечір, здрастуйте,
привіт); вибачення (пробачте,
вибачте, перепрошую); прощання (до
побачення, всього доброго, на все добре); подяка
(спасибі, дякую, дуже вдячний); прохання
(будь ласка, якщо ваша ласка).
Навчання
діалогічного мовлення розпочинається в 1 класі на зразках літературних творів.
З цією метою використовую казки,
оповідання, вірші, в яких розмова між персонажами відбувається у формі діалогу.
Учням дається завдання відтворити діалог. З метою забезпечення мотивації такого
виду діяльності пропонується дітям пограти в театр, відчути себе в ролі акторів.
Перш
ніж почати будування діалогів, проводжу підготовчу роботу за такими
послідовними етапами:
1)
введення учнів у тему, з якої відбудеться діалогування;
2)
з’ясування мовленнєвої ситуації (де, коли відбувається подія, про що йдеться);
3)
визначення психофізіологічного стану дійових осіб (схвильовані, сердиті,
веселі);
4)
визначення способів спілкування героїв (вербальні, невербальні – жести, міміка,
фізичні дії (штовхання, смикання тощо);
5)
розподіл ролей.
У
процесі відтворення чи побудови діалогів формується вміння: регулювати силу
голосу, темп мовлення, говорити чітко і правильно, слухати співрозмовника,
вживати формули мовленнєвого етикету.
Крім
відтворення діалогів, проводиться робота над складанням діалогу за ситуативними
малюнками чи серією малюнків. Важливе місце при цьому відводиться підготовчій
роботі, яка включає розглядання малюнків, визначення психологічного стану
персонажів (доброзичливі, сердиті, розгублені, здивовані, привітні тощо),
складання запитань, які можуть виникнути в кожного персонажа, формулювання
можливих відповідей на ці запитання, добір відповідних певній ситуації
етикетних формул спілкування.
Лише
після підготовчої роботи пропоную інсценізувати зображену на малюнку чи серії
малюнків ситуацію. Щоб спонукати їх виконати це завдання якнайкраще, можна влаштовувати змагання – якій групі
«акторів» вдасться найкраще розіграти
сценку. Після прослуховування дитячих виступів обов’язково проаналізувати їхні репліки, відзначити позитивні характеристики й толерантно вказати на
помилки й недоліки.
Слід
зазначити, що робота з формування умінь діалогічного мовлення зазвичай
ігнорується вчителями, здебільшого через необізнаність з відповідними методами
і прийомами, адже тексти з діалогами можуть слугувати ілюстративним матеріалом,
опорою для учнів у побудові власних висловлювань. Якщо на початкових етапах
учні можуть відтворювати, розігрувати подані діалоги (можна розіграти сценку:
Один запитує, інший – відповідає, і навпаки; розіграти діалог дітей за ролями
тощо), то в подальшому роботу варто поступово ускладнювати: пропонувати тексти
– діалоги, у яких відсутні окремі репліки (сказати останню репліку від свого
імені; придумати відповіді... ), подавати завдання на побудову діалогів за
змістом тексту (запитати один одного, що ви дізналися про Святого Миколая, і
дайте відповідь) тощо.
Одночасно
з розвитком діалогічного мовлення розпочинаємо формування умінь будувати
невеликі монологічні усні зв’язні висловлювання. Одним із видів такої роботи є
переказування тексту. Розпочинаю із розгорнутих
відповідей на запитання за змістом прослуханого тексту. Важливо ставити
учням такі запитання, відповісти на які можна не одним, а кількома реченнями. У
процесі такої роботи формую в учнів уміння не тільки правильно будувати
речення, а й пов’язувати їх між собою, використовуючи засоби міжфразового
зв’язку (займенники, сполучники, синоніми тощо).
Наступним
етапом є формування вміння переказувати
уривок тексту і невеликий текст у цілому. З метою мотивації доцільно не просто
пропонувати учням переказати прочитаний чи
почутий текст, а ставити такі запитання за змістом тексту, відповіді на які
потребують переказування певного епізоду
чи всього тексту.
Наприклад:
1)
Хто пригадає, як розважалися діти на майданчику?
2)Чи
запам’ятали ви, що за чим робила мама, коли варила борщ?
3)
Розкажіть, як діти допомогли покаліченій
пташці?
4)
Чи не забули ви, яку роботу виконували в поході хлопчики, а яку дівчатка?
5)
Опишіть, як змінився ліс восени.
Монологічне мовлення – це послідовний,
зв’язний виклад думок, знань, інформації однією особою, який розгортається у
формі розповіді, виступу, доповіді, лекції. В ньому відсутній контакт із
слухачем. Якщо в діалозі відбувається постійна
корекція, уточнення (якщо щось незрозуміле), розширення деталізація або,
навпаки, опущення окремих фактів, то в ситуації монологу така можливість
відсутня.
Перше
знайомство з монологом можна розпочати так:
- У
кожної людини свої мрії. А про що мріє твоя матуся? Вислови свою думку за
допомогою малюнка.
Методичні
поради:
1. Діти малюють мрії своїх матусь, про які
дізналися раніше.
2. Кожен учень озвучує свою роботу.
3. Зробити виставку малюнків.
4. Завершити урок можна читанням віршів напам’ять про маму.
Основними видами робіт з розвитку монологічних
мовленнєвих висловлювань є перекази і твори. Але практичний досвід ще
засвідчує, що необхідно пропонувати учням складати усні та письмові
висловлювання з безпосередньою комунікативною метою: оголошення, вітання,
запрошення тощо. Таку роботу пропоную виконувати самостійно або з опорою на
різні допоміжні матеріалі: план, словосполучення, ключові речення, початок чи
кінець пропонованого висловлювання, малюнок, серія малюнків, картина тощо.
Написання
твору – це складний процес і для дитини, і для дорослого, оскільки необхідно не
лише сформулювати свою думку і знайти засоби для її вираження, а й мати свій
мовленнєвий досвід у виконанні такої роботи, натхнення до творчості.
Формування
текстово творчих умінь молодших школярів може здійснюватися за допомогою методу
художнього сприймання.
Уміння
здійснювати такі види текстово-творчої діяльності як пояснення, розповідь,
міркування, опис відображає готовність учня початкових класів до
інтелектуальної діяльності і, передусім, до процесу мислення, який у найвищій
стадії являє монологічне або діалогічне висловлювання на рівні внутрішнього
мовлення.
Працюючи
з художніми творами учні виконують «нехудожній» спосіб роботи з художнім
текстом, а саме: складають план,
виділяють головну думку, переказують.
Для
створення тексту (в усній або писемній формі) необхідно володіти певними
комунікативними уміннями: розкривати тему, підпорядкувати висловлювання
основній думці, добирати і систематизувати матеріал, будувати своє
висловлювання в певній композиційній формі, удосконалювати створене.
Твори
художньої літератури і усної народної творчості, у тому числі прислів’я,
приказки, фразеологізми, загадки, скоромовки – важливі джерела розвитку
виразності мовлення молодших школярів.
Спочатку
учні розуміють слово лише в основному, прямому значенні, але з віком вони
починають розуміти смислові відтінки слова, ознайомлюються з його
багатозначністю, учаться розуміти образну сутність художнього мовлення,
переносне значення фразеологізмів, загадок, прислів’їв.
Мовлення
учнів початкових класів вирізняється неповторністю, природністю,
індивідуальністю. Тому і розвиток такої її риси як образності, має починатися
як можна раніше.
Формування
образності мовлення на матеріалі фразеологізмів, загадок, приказок, які
уточнюють уявлення учнів про різноманітність жанрів і образності мовлення і
поглиблюють художнє сприймання літературних творів, повинно здійснюватися ще і
в єдності з розвитком інших якостей зв’язного висловлювання (структурного
оформлення і образної лексики у відповідності з образним жанром); з звертанням
уваги і на розуміння доцільності використання засобів художньої виразності у
казці, оповіданні, байці.
Серед
виразних засобів мови певне місце займають фразеологізми, використання яких
надає мовленню особливу яскравість, легкість, влучність і образність.
Проблема формування образності мовлення у
текстово-творчій діяльності молодших школярів включає в себе усі напрями роботи
над словом, словосполученням, реченням. Вона є багатоаспектною і завжди
актуальна.
Види
вправ з розвитку мовлення
Комплекс
вправ з розвитку мовлення ґрунтується на принципі взаємодії різних видів
мовленнєвої діяльності у процесі навчання рідної мови. Розглянемо деякі з них.
Робота
над словом.
Гра «Луна» допомагає відпрацювати з учнями орфоепію
важких у вимові слів.
Завдання:
- повторити за вчителем чітко і виразно;
- повторити пошепки, але чітко, щоб тебе почули
у протилежному кінці класу;
- повторити голосно;
- повторити швидко і чітко тричі.
Для
роботи використовують слова типу: авіатор,
адресований,бадьорий, джміль, дзижчати.
Гра «Тайна слова» доречна на уроках читання. В ній
використовуємо слова з незрозумілим для дітей змістом.
Завдання:
- дайте точне пояснення значення цього слова,
як завдання для кросворда;
- зашифруйте слово, переставляючи склади.
Якщо діти не можуть точно пояснити значення слова, звертаємося до
тлумачного словника.
Мовний матеріал для гри: абзац,
акварель, багатир, блискавка, вітрило, гімн, горище, завірюха, окріп, орнамент,
плесо тощо.
У грі «Зайве слово» опрацьовуємо з учнями спільнокореневі слова
з різним закінченням.
Завдання:
- вилучи зайве слово, яке відрізняється від
інших за смислом;
-
поясні, чим відрізняється значення слів, що лишилися;
-
напиши слово яке подобається тобі.
Піраміди слів можуть мати такий вигляд:
Хата Мед Квочка
Хатка Медаль Квітне
Хитрий Медовий Квітка
Хатинка Медівник Квіточка
Пошукова гра-розвідка «Чим
відрізняються?» упорядковує знання дітей про слова з різними коренями та їх
використання.
На дошці записуємо пари слів типу білка
– булка, мак - рак, липа – лапа тощо. Час експозиції однієї пари слів 3-5
секунд.
Завдання:
- прочитай і запам’ятай ці два слова;
- скажи, чим відрізняється написання цих слів,
чим відрізняється їхнє значення;
- Запиши слово, що називає … (вчитель дає
значення одного зі слів цієї пари).
Для роботи використовують слова типу: ліс
– лис, білка – булка, лук – люк, бік – бик тощо.
Гра-естафета «Хто більше» розширює знання учнів про слова-синоніми.
Діти поділені на команди. Вчитель називає слова. Починається колективна робота
в команді: добрати один синонім. Наступний синонім до того самого слова називає
друга команда, потім третя … Перемагає та команда, яка називає останній синонім
до даного слова. Якщо більше ніж один-два синоніми діти дібрати не можуть,
звертаємось до словника.
Наприклад: багато – чимало, багацько,
незліченно, незчисленно, купа, тьма, безліч тощо.
Основою згаданого вище діалогу між учнями на уроці є робота в парах.
Гра «Протилежне» - результативна робота в парах для
поглиблення знань антонімічних пар. Учні у парі отримують картку зі словом і
завдання:
- доберіть антонім до цього слова;
- напишіть антонімічну пару, якщо
складно – зверніться до словника.
Мовний матеріал для гри: бадьорість –
втома, гідний – недостойний, ввічливо – нечемно, делікатний – грубий.
Робота над реченням
Гра «З’їж слово» вчить бути точним і лаконічним. Учитель
вимовляє речення – діти слухають. Повторює – запам’ятовують. Отримують завдання
– скоротити речення до чотирьох (трьох, двох) слів.
Наприклад:
Мама якось ввечері спекла смачний пиріг.
Мама якось спекла смачний пиріг.
Мама спекла смачний пиріг.
Мама спекла пиріг.
Запитання до учнів. Що змінилося, коли речення скоротили? Де використаємо
скорочене речення: в детальному чи стислому переказі?
Гра «Речення в мішку» спонукає учнів порівнювати змінений порядок
слів із уточненням змісту речення. Вчитель вимовляє речення, а діти змінюють
порядок слів. Наприклад:
Жила собі бабуся і з нею песик жив.
Бабуся жила собі і песик жив з нею.
Бабуся собі жила і жив з нею песик.
У ланцюжку «Одне заміни» формується свідоме сприйняття висловлювання.
Завдання для учнів: послухайте речення і повторіть його, замінивши перше слово
(потім – друге слово, третє тощо).Діти відповідають ланцюжком один за одним.
Створена вчителем проблемна ситуація вимагає від дітей мобілізувати свої
знання, щоб не зупинити рух «потяга».
Наприклад:
Листя дерев вкривалося золотом і
багрянцем.
Гілля дерев вкривалося золотом і
багрянцем.
Гілля кущів вкривалося золотом і
багрянцем.
Гілля кущів вбиралося золотом і
багрянцем.
Вправи на формування вміння розширювати й уточнювати висловлювання
розвивають не лише зв’язне мовлення, здібність передбачати зміст речення, а й
удосконалюють навичку свідомого, виразного і швидкого читання.
Гра «Сніжний клубок» проводиться в швидкому темпі ланцюжком. Учні
поширюють дане речення, нарощуючи по одному слову.
Наприклад:
Заспіваю пісню.
Заспіваю пісню колискову.
Заспіваю дитині пісню колискову.
Заспіваю коханій дитині пісню
колискову.
Тихо заспіваю коханій дитині пісню
колискову.
У грі «Продовж фразу» реалізується творча уява кожного учня. Дане
вчителем речення треба продовжити одним словом. Наприклад:
Скочив зайчик …
Мама сина …
Тече вода …
Жив собі …
Росла на груші …
Учитель добирає конструкцію речення відповідно до теми уроку
мови (вивчення прислівників, відмінювання іменників, вживання
прийменників тощо).
Гра «Я почну – закінчи» є формою діалогу між учнем і вчителем. Вона
навчає слухати і розуміти співбесідника, свідомо використовувати складні
конструкції, міркувати. Очевидно із задоволенням діти виконують завдання на
закінченням речення типу:
А це тюльпан, як …
А це тюльпан, якому …
А це тюльпан, який … тощо.
Це пес без хвоста, якому …
Це пес без хвоста, який …
Це пес без хвоста, яким …
Це пес без хвоста, про якого …
тощо.
Продовжує діалог між учнем і вчителем
гра «Моє
запитання – твоя відповідь». Вона розвиває вміння точно висловлюватися,
змістовно аналізувати речення, а потому – краще розуміти текст. Учень має
відповісти швидко – хто це?
Наприклад:
Рідна, лагідна, найдорожча – хто?
Пухнаста, руда, хитра – хто?
Фруктовий, зелений, розквітлий – що?
Ситуативні вправи
Ситуація 1
Уяви, що ти підійшов до вікна і побачив синичку, яка сіла на вікно і
дивиться на тебе. Як ти вважаєш, про що вона поговорила б з тобою.
Учасники діалогу: синичка і дівчинка (хлопчик).
Місце події: вдома.
Завдання. Склади і розіграй діалог із 4 – 5 реплік за
описаною ситуацією на тему «Пташки взимку».
Ситуація 2.
Уяви, що ти завітав до лісу, зустрівся з якимось грибом і заговорив про те,
що про себе думає гриб. Склади запитання до гриба та його відповіді.
а) Розв’язання проблемної ситуації.
б) Слухання діалогу.
Однією з особливих форм усного діалогічного мовлення є телефонна розмова, з
правилами ведення якої вчитель має
ознайомити учнів. А у процесі подальшої навчальної роботи слід відпрацьовувати ці навички. Правила
ведення телефонної розмови представлені в додатку. А традіційні формули, що
властиві телефонній розмові, я вам
представлю.?
Для встановлення зв’язку: Можлива
відповідь:
Алло! Так! Ви
не помилилися.
Слухаю вас!
Так! Це я.
Школа № 3! Ні! Ви
помилилися!
Так!
Ви помилилися номером.
Для уточнення: Ви не туди телефонуєте.
Це квартира Михайлових?
Ви не правильно набрали номер.
Це магазин «Атлант»? Ви не точно набрали
номер.
Це Ольга Володимирівна? Тут таких немає.
Миколко, це ти? Так.
Прохання запросити до телефону:
Можлива відповідь:
Запросить, будь ласка, до телефону Олега. Зараз.
Покличте, будь ласка, до телефону Бикова. Звичайно, покличу.
Ви б не могли запросити до телефону Людмилу?Зараз вона підійде.
Покличте, будь ласка, до телефону Віку. На жаль вона вийшла.
Запросить, будь ласка, до телефону Сашка.
Шкода, його зараз немає.
Гра «Телефонна розмова».
Відпрацьовуючи мовний етикет, спочатку діалог
ведуть учитель і підготовлений учень (у двох
варіантах). Обирається правильний варіант, а потім учні в парах ведуть
між собою діалог за зразком.
1
варіант.
- Алло!
- Добрий день!
- Покличте Мишка.
- А хто це?
- Він є вдома?
- А хто це? Кого вам треба?
- А Мишко вдома?
- Хто його питає?
2варіант.
- Добрий день, Михайло Дмитровичу!
Це говорить Микола Козьма.
- Доброго дня, Миколко!
- Покличте, будь ласка, до телефону
Володимира.
-
Володимира немає вдома. Він – на заняттях з англійської мови.
- Зателефонуй за півгодини.
- Дякую. До побачення!
Діалог
Вправа «Слухай уважно — відповідай»
Наприклад:
- Ти підеш
сьогодні разом зі мною до школи?
- Так, я. (Ні, не
я, а моя сестра.)
- Ти підеш сьогодні
разом зі мною до школи?
- Так, піду. (Ні, не
зможу.)
- Ти підеш сьогодні разом
зі мною до школи?
- Так, піду сьогодні. (Ні,
не сьогодні, а завтра.)
- Ти підеш сьогодні
разом зі мною до школи?
- Так, із тобою.
(Ні, не з тобою, а з Оленкою.)
(Учитель пропонує
послухати одне запитання, яке інтонує по-різному. Учні повинні відповісти
стверджувально та заперечно, враховуючи зміст питання.)
Вправа «Питання — відповідь».
Пропоную учням розглянути
предметні малюнки та з'ясувати, хто на них зображений. Учні працюють парами за
малюнками, ставлять одне одному запитання, слідкують за правильністю відповіді.
- Хто зображений на
малюнку?
- На малюнку зображений
півень?
- Як ця тварина
розмовляє?
Можна запропонувати учням
розглянути предметні малюнки та з'ясувати, хто на них зображений. Учні працюють
парами за малюнками, ставлять одне одному запитання, слідкують за правильністю
відповіді.
Пізніше ознайомити із
реплікою-пропозицією, реплікою-проханням і відповідями на них (згода/незгода).
При цьому звертаю увагу на те, що під час спілкування одне з одним люди часто
пропонують що-небудь або просять про щось. Якщо людина відповідає згодою на пропозицію
чи прохання, то вона має подякувати, висловити своє задоволення. Якщо
співрозмовник відмовляється, то повинен вибачитися й пояснити причину незгоди.
Вправа «Пропозиція-згода»
Пропоную дітям розглянути
сюжетний малюнок і з'ясувати, хто на ньому зображений.
- Що роблять дівчатка?
Придумайте їм імена.
- Які слова могла сказати
одна дівчинка? Що відповіла їй подруга?
- Олю, візьми яблуко,
пригощайся!
- Дякую, Віро. Воно дуже
велике. Давай з'їмо його разом.
- Добре.
Вправа «Прохання-незгода».
(Учні розглядають
сюжетний малюнок і з'ясовують, хто на ньому зображений.)
- Чим займаються
хлопчики, зображені на малюнку? Дайте їм імена.
- Як ви гадаєте, чи хоче
другий хлопчик теж пограти новою іграшкою? Як він про це може попросити?
- Уявіть, що товариш відмовив.
Як він це пояснив?
- Толю, дай мені, будь
ласка, пограти літачком.
- Вибач, Владику, але це
моя нова іграшка. Я ще сам нею не награвся.
- А даси погратися
пізніше?
- Гаразд.
Монолог
Гра «Відгадай предмет»
До предметних малюнків
дібрати ознаки, за якими діти повинні відгадати предмет.
Наприклад:
● Кольоровий, круглий,
гумовий — ... (м'яч).
● Паперовий, легкий,
повітряний — ... (змій).
● Металевий, швидкий,
двоколісний — ... (велосипед).
Гра «Хто це? Що це?»
Учитель називає дії
предметів — учні відгадують предмет.
Наприклад:
● Сходить, гріє, пече,
заховалося, зайшло ... (сонце).
● Граються, загорають,
купаються, вчаться, змагаються... (діти).
● Росте, розвивається,
зеленіє, шумить ... (дерево).
Мовна гра «Що робить?»
Учитель називає предмет —
діти добирають дії.
Наприклад:
● Пташка — летить,
співає...
● Вода — тече,
кипить...
● Ракета — летить,
мчить...
● Хлопчик — читає,
біжить...
Гра «Сплетемо віночок із речень»
Кожне нове речення
починається з останнього слова попереднього речення.
Наприклад:
Василько приніс багато
трави. Траву люблять їсти корови. Корови мають роги. Роги є і у кози. Козу пасе
Івасик. Івасик приніс моркву кроликам. Кролики дуже пухнасті. Пухнасті гусенята
йдуть на став...
Гра «Фотограф»
На розвиток зорової
пам'яті.
- Дітям пропонується
кілька секунд зосередити увагу на сторінках букваря, «сфотографувати», що там
зображено. Загорнути підручник.
- Складіть речення до
малюнка, який ви «сфотографували». (Діти опираються лише на свою
пам'ять.)
Гра «Слідопити»
- Розгляньте уважно
сторінки з малюнками тварин. Чи є серед них ті, яких ми ще не називали?
Спробуйте пригадати, що ви про них знаєте, і складіть загадки про них.
Пам'ятайте, що ви не називаєте цієї тварини, а лише даєте багато підказок про
неї.(Дитячі спроби.)
Введення у
навчальний процес системи комплексних вправ забезпечує׃
· постійну взаємодію слова й
унаочнення, слова та дії, завдяки чому долається не диференційованість
сприймання дітей, активізується уява, успішно проходить процес абстрагування
від лексичного значення конкретних слів і виділення в них загального,
граматичного;
· дає можливість педагогові глибше
індивідуалізувати навчання, спираючись на природні здібності, нахили дітей,
особливості сприймання, уяви, пам’яті.
Представлені
вправи і завдання забезпечують формування і розвиток комунікативних
компетентностей особистості, спрямованих на реалізацію учнем його індивідуальних здібностей та організацію
шкільного діалогу між учнями, між учнем і вчителем, між учнем і книгою. У
навчальній діяльності домінує пошукове, розвивальне і стимулююче навчання.
Окрім удосконалення комунікативних компетентностей, у дитини формується вміння
навчатися, розвивається пізнавальний інтерес і бажання творити, що особливо
актуально для сучасної української школи.
ВИСНОВКИ
Дуже
важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності,
відчували і розуміли пряме і переносне значення слів. Їх найтонші відтінки. А
коли дитина відчує красу рідного слова , вона відчує любов до мови. Розуміти,
відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому моє завдання як вчителя ,полягає в тому, щоб розвинути мову
учнів, збагатити її, навчити любити і пишатися нею.
Мовленнєвий
розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює
контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У
молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і
спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність,
образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей
інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини.
Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості.
А своєчасний і якісний розвиток мовлення – важлива умова повноцінного
мовленнєвого розвитку учня.
Оскільки
мовлення - найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв'язного мовлення
являється провідним принципом навчання рідної мови, що передбачається чинними
освітніми програмами як О. Савченко так і Р. Шияна.
В
умовах сучасності своєчасне і повноцінне оволодіння школярами рідною мовою,
багатством її виражальних і змістовних засобів має неабияке значення для
розвитку дитини.
Формування
комунікативних компетентностей повинно
стати предметом спеціальної уваги не лише на заняттях з розвитку мовлення,
а й на інших уроках у початковій школі.
Важливо,
щоб освітні активності на уроках
захоплювали учнів, демонстрували їм величезні можливості мови щодо висловлення
власних думок і почуттів. То ж вчитель Нової української школи має
використовувати інноваційні форми та методи на основі інтегративного,
особистісно – орієнтованого, діяльнісного підходів задля формування життєвих
комунікативних компетентностей кожної дитини.
Використані
джерела:
1.Новий державний
стандарт початкової освіти,
НУШ (21.02.2018 р. №87)
2. Л.Виготський, М.Жинкін,
І.Синиця - Психологічні аспекти
проблеми формування
комунікативної компетенції. Посібник, стор. 32 -34, 2001р.
3.Вашуленко М.С.
Методика навчання української мови в початковій школі. – Київ,2010, - с. 336
-341
4.Єрмаков І.Р., Пузіков Д.О.
- Життєві компетенції особистості. Практично зорієнтований посібник. –
Донецьк: Каштан, 2007.
5. Хорошковська
О.Н. Розвиток мовлення молодших школярів . – К: Радянська школа,
1995
6. Цепова І.В.
Розвиток навичок мовленнєвої діяльності молодших школярів : аудіювання,
говоріння. - Харків: Ранок, 2008 –с. 122 – 124
7. Пометун О.І. Компетентнісний підхід у сучасній освіті:
світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики,
2004 р. – с. 66 – 72
8. Пономарьова К.І.
Формування комунікативної компетентності молодших школярів у процесі навчання
української мови. Посібник, Київ - 2020 р., с.15
